Рош га-Шана відкриває новий рік через традиції, молитви, радість і вдячність
Історія свята
Рош га-Шана має дуже давнє коріння. У Торі він згадується як «йом труа» — день трублення у шофар. У Книзі Левит (23:24) сказано: «У сьомий місяць, у перший день місяця, буде вам спочинок, пам’ять трублення, святе зібрання». Тобто первісно свято було пов’язане зі звуком шофара, який символізував пробудження народу.
З часом мудреці надали святу ще більшого змісту: вони вважали, що саме цього дня Бог створив людину — Адама. Тому Рош га-Шана став днем, коли світ святкує своє народження. Рабі Нахман пояснював: «Кожна душа в цей день оновлюється. Бо якщо світ створений сьогодні, то й ти маєш народитися заново».
Історично свято формувалося протягом століть. У часи Другого Храму воно вже мало особливі молитви, сурмління в шофар і уявлення про Божий суд. Після руйнування Храму рабини додали ще одну важливу рису — це початок Десяти днів каяття, що ведуть до Йом Кіпуру.
Для українського читача зрозумілим може бути порівняння з нашим Новим роком. У давнину на території України новий рік теж святкували у різний час: навесні, коли починалися польові роботи, або восени, коли збирали врожай. І це схоже на Рош га-Шана, адже він теж припадає на осінь, на час, коли підбиваються підсумки року й готується новий початок.
Традиції Рош га-Шана
Рош га-Шана святкується два дні. Це не просто «новий рік» у побутовому сенсі, а день, коли Бог «судить» людину і світ. Єврейська традиція вчить, що саме цього дня визначається, яким буде наступний рік для кожного: час випробувань чи благословень.
Найголовніша традиція — це сурмління в шофар. Згідно з Торою, «у сьомий місяць, у перший день місяця буде вам відпочинок, пам’ять трублення» (Лев. 23:24). У синагозі сурмлять не один раз, а серії коротких і довгих звуків. Кожен звук нагадує: зупинись, прокинься, переглянь своє життя. Рабі Нахман говорив: «Шофар будить душу, яка спить. Він кличе людину почути власне серце».
Інша традиція — Ташліх. Люди виходять до річки і витрушують крихти хліба у воду, символічно позбуваючись гріхів. Це нагадує український звичай на Водохреща занурюватися у воду, очищаючи тіло й душу.
Особливе місце займає молитва. На Рош га-Шана читають додаткові розділи молитов — Малхуйот (визнання влади Бога), Зіхронот (пам’ять про діла людства) і Шофарот (нагадування про звук шофара на горі Синай). Це довгі і урочисті молитви, які створюють відчуття величі й благоговіння.
Прийнято також вітати один одного словами «шана това уметука» — «хорошого і солодкого року». Це не просто ввічливість, а справжнє благословення. Рабі Нахман вчив: «Слово, сказане від серця, має силу змінити долю. Коли ти бажаєш іншому добра, це добро повертається і до тебе».
Традиція нюхати пахучі трави або спеції (на івриті бесамім) більше відома з обряду Авдала — завершення Шабату. Коли Шабат закінчується, запалюють особливу свічку, благословляють на келих вина й нюхають пахощі. Чому саме нюхають? Бо в цей момент, за традицією, «додаткова душа», яка супроводжувала людину в Шабат, залишає її. Щоб підбадьорити тіло й душу, людина вдихає приємний аромат. Рабі Нахман казав: «Запах — це те, що пробуджує серце, навіть коли воно втомлене».
Але є і зв’язок із Рош га-Шана. У цей день також можуть використовувати пахощі, трави чи спеції як символ оновлення й чистоти. Запах у юдаїзмі вважається найчистішим видом насолоди: він не забруднює тіло, не залишає сліду, а одразу підносить душу. Звідси й особливе ставлення до запахів — це своєрідний «міст» між матеріальним і духовним.
В українській традиції теж є щось подібне: на свята хату прикрашали пахучими травами — м’ятою, васильками, полином. Це було і для краси, і для захисту, і щоб дім наповнився приємним запахом, який символізував чистоту й добробут.
Радість і сенс свята
Рош га-Шана називають днем суду, але це не день страху. Це день радості, бо з’являється шанс почати життя з нового аркуша. Рабі Нахман писав: «Велика міцва — завжди бути в радості» (Лікутей Моара́н II, 24). Радість не означає легковажність, а внутрішню силу й віру, що навіть у найважчі часи Бог дає можливість оновлення.
В українській традиції Новий рік і Різдво теж були святами радості. Люди співали колядки, бажали один одному щастя, стукали у вікна сусідам із побажанням добра. Це перегукується з єврейським відчуттям: у день, коли вирішується доля, важливо залишатися у радості, бо саме вона допомагає людині витримати.
Шофар і його значення
Шофар — серце Рош га-Шана. Його звук — це ніби крик душі, що нагадує людині: життя минає, а час не повертається. Рабі Нахман казав: «Є момент, коли звук ламає камінь. Так і шофар ламає тверде серце». У ньому є три види звуків: текія (довгий), шеварім (короткі, наче зітхання), теруа (часті й уривчасті, як плач). Вони символізують різні стани людської душі — від радості до розкаяння.
В українській культурі подібне значення мала трембіта. Її звук лунав на весіллях, похоронах, святах. Вона теж кликала людей і сповіщала про важливе.
Солодкий рік і побажання «Шана Това»
Символ солодкого року — яблука з медом. Перед тим як скуштувати, кажуть: «Нехай буде воля Твоя дати нам новий рік добрий і солодкий». Це не просто їжа, а молитва через дію. Мед у єврейській традиції символізує Боже благословення, що пом’якшує навіть гіркі випробування.
В Україні також було переконання: «Яким буде перший шматок у новому році, таким буде й рік». Тому на святковому столі завжди мала бути кутя з медом, узвар із сухофруктів, солодкі пироги.
Рабі Нахман наголошував: «Коли людина починає з доброго слова й доброго смаку, то все інше теж піде за цим». Тому побажання «шана това» — це не формальність, а сила, що налаштовує людину і світ на добро.
Каяття і чува
Слово «чува» (teshuva) з івриту означає «повернення». Це не просто розкаяння, а глибокий процес внутрішнього відновлення. Коли людина помиляється, вона відходить від своєї справжньої суті, від свого духовного центру. Чува — це шлях назад, повернення до того стану, де душа чиста й відкрита.
Рабі Нахман казав: «Якщо ти віриш, що можеш зіпсувати, то повір і в те, що можеш виправити» (Лікутей Моара́н II, 112). Ця фраза стала основою для багатьох, хто відчував безсилля. Адже найважче не просто усвідомити гріх, а повірити, що ти можеш його подолати.
Особливе значення має період між Рош га-Шана і Йом Кіпур, відомий як «Десять днів каяття». Це час, коли небесні брами відкриті ширше, ніж будь-коли. Людина має шанс зупинитися, переосмислити й попросити вибачення. Важливо не тільки молитися, а й примиритися з людьми.
В українських традиціях теж було прийнято очищуватися перед великими святами. Перед Великоднем люди йшли до сповіді, а вдома мирилися з рідними й сусідами. Казали: «Прости мене, якщо я винен». Це створювало відчуття миру в громаді. Так само і в юдаїзмі — без примирення з людьми чува неповна.
Рабі Нахман додавав: «Найважливіше — ніколи не впадати у відчай. Бо навіть із найглибшої ями є шлях нагору». Каяття — це не лише біль за минулим, а й віра у можливість майбутнього.
Молитва як праця
У юдаїзмі молитва (тфіла) — це не формальність, а справжня праця серця. Вона вимагає зосередження, сили й навіть зусиль, які можна порівняти з фізичною працею. Рабі Нахман казав: «Кожне слово молитви може розбити залізні брами, якщо воно йде від серця».
Молитва — це не лише прохання. Це діалог, під час якого людина змінюється. У традиції рабі Нахмана є поняття «гітбодедут» — особистої молитви, коли людина говорить із Богом своїми словами, наче з другом. Він писав: «Призвичаєшся говорити з Ним як із найближчим другом. Тоді навіть тягар стане легким».
В українській традиції молитва також вважалася працею. Селяни казали: «Хто працює в полі, той сіє хліб, а хто молиться — сіє плоди для душі». Це дуже близьке до слів Нахмана: молитва — це посів, а відповіді приходять, як урожай, у свій час.
Таким чином, молитва на Рош га-Шана стає працею серця, що змінює людину й налаштовує на новий рік.
Заповіді між людьми
Рош га-Шана нагадує: каяття буде неповним, якщо людина молиться лише прощення у Бога, але не виправляє стосунків з іншими. У єврейській традиції існує поділ: заповіді між людиною і Богом (міцвот бен адам ле-Маком) і заповіді між людиною і людиною (міцвот бен адам ле-хававро). Обидві однаково важливі.
Рабі Нахман підкреслював: «Бог прощає швидко. Люди прощають важче. Тому поспішай до примирення». І справді, не можна чекати, що молитви очистять людину, якщо вона залишила по собі образи й несправедливість.
В українських селах існував дуже схожий звичай: перед великими святами йшли один до одного з проханням: «Прости мене». Це створювало єдність у громаді. Навіть найбільші вороги намагалися примиритися, бо вірили, що без цього свято не матиме сили.
Рош га-Шана, як і українські традиції, навчає: духовність неможлива без людяності.
Рік Шміти
Кожен сьомий рік у давнину був особливим — рік Шміти. Земля мала відпочити, поля не засівалися, борги відпускалися, а раби отримували свободу. Це був рік рівності й довіри до Бога: адже врожай залежав не від людських зусиль, а від Божого благословення.
Шміта нагадувала людям: ти не власник усього, що маєш, ти лише тимчасовий господар. Це вчило смиренню й взаємопідтримці. Рабі Нахман писав: «Іноді найбільша робота — це зупинитися. І в цій зупинці ти знайдеш нову силу».
В українській традиції було поняття «перелогу»: поле залишали кілька років, щоб земля відновилася. Це було природне розуміння того, що землі потрібен відпочинок. Така мудрість народу перегукується з біблійним законом Шміти.
Сенс у тому, що світ не належить людині повністю. Він дарований, і про нього треба дбати з довірою та вдячністю.
Слова вдячності
Вдячність — один із центральних мотивів Рош га-Шана. У молитвах цього дня люди не тільки просять, але й дякують за минулий рік, за життя, навіть за випробування. Рабі Нахман говорив: «Той, хто вміє дякувати за дрібниці, отримає велике».
Подяка перетворює людину. Коли вона бачить добро навіть у найменшому, життя стає світлішим. Це вчить: головне — не тільки просити нового, але й цінувати те, що вже маєш.
В українській культурі вдячність також була основою свят. На «Обжинки» селяни співали пісні-подяки землі й Богові. Хліб, урожай, навіть саме життя сприймалося як дар. Подяка була способом жити в гармонії зі світом.
Так само і в Рош га-Шана: без подяки молитва буде неповною. Бо лише вдячна душа готова прийняти новий рік.
Страви Рош га-Шана
Святковий стіл на Рош га-Шана має глибокий символізм. Кожна страва — це не просто їжа, а мова, якою людина говорить із Богом. Це «їстівні молитви», що відображають мрії й прохання на новий рік.
Яблука з медом — найбільш відомий символ. Коли їх куштують, промовляють: «Нехай буде воля Твоя дати нам рік добрий і солодкий». Мед тут символізує милість і м’якість Божого суду. Рабі Нахман говорив: «Солодкість приходить після гіркоти, і в цьому найбільша радість». Яблуко, плід із дерева пізнання, нагадує людині про вибір між добром і злом, а мед — про надію на милосердя.
Гранат вважається плодом, у якому 613 зернин — за числом заповідей Тори. Тому його їдять, щоб побажати собі й ближнім року, наповненого добрими вчинками. Рабі Нахман казав: «Навіть найпорожніший серед Ізраїлю сповнений добрих справ, як гранат зернин».
Риба символізує бажання «бути головою, а не хвостом». Це означає — мати силу приймати рішення, а не пливти за течією. У давнину вважали, що риби завжди з відкритими очима, і це символізує Боже око, яке не замикається.
Кругла хала відрізняється від звичайної плетеної. Вона нагадує цикл року, коло життя, яке повторюється. Кругла форма символізує вічність і нескінченність Божої присутності.
Морква теж має особливий сенс. На їдиші слово «мерен» звучить так само, як «багато». Тому морква на столі — це побажання достатку й примноження добрих справ.
В українській традиції теж було розуміння символічної сили їжі. На Різдво обов’язково готували кутю — символ щедрості й достатку. Узвар із сухофруктів означав здоров’я, адже це був вітамінний напій у зимовий час. Медівники приносили солодкість у життя, а круглий коровай у весільних обрядах нагадував про сонце й вічний цикл.
І в єврейській, і в українській культурі їжа перетворювалася на символ. За столом людина не лише насичувалася, а й висловлювала молитви, надії, мрії. Рабі Нахман писав: «Навіть у шматку хліба прихований сенс, якщо ти їси його з вірою». Саме тому страви на Рош га-Шана — це не просто меню, а духовна мова свята.
