Вони все ще заважають? Як антисемітизм проріс у сучасну Європу і чому це вже не тільки про євреїв
Антисемітизм не народився у ХХ столітті й не закінчився після Голокосту. Це явище має глибоке, багатовікове коріння — від середньовічних міфів до цифрових змов. У нього були різні обличчя: інквізитор, що палив єврейські книжки; нацист, що зводив крематорії; інтернет-коментатор, який поширює фейк про «жидівський контроль над світом». Але суть завжди одна: знеособлення, маркування «іншого» як джерела всіх бід.
Антисемітизм: історія ненависті, яку зручно забувати
У Європі антисемітизм з’явився задовго до Гітлера. Ще у Середньовіччі євреїв звинувачували в отруєнні колодязів, у викраденні християнських дітей для ритуальних вбивств, у спричиненні чуми. У XIV столітті під час «чорної смерті» єврейські громади масово знищували — наприклад, у Базелі спалили живцем понад 600 осіб.
У 1492 році Іспанія вигнала всіх євреїв, які відмовилися прийняти християнство. До речі, та сама Іспанія, яку сьогодні називають «освіченою Європою».
А в Російській імперії офіційний уряд видавав циркуляри про «небажаність євреїв у містах». Саме тут було запроваджено межу осілості, позбавлення права власності на землю, заборону отримувати освіту в університетах. І саме на території сучасної України відбулися наймасштабніші єврейські погроми XIX–XX століть — від Коліївщини до єврейських погромів у Києві 1919 року.
Ці погроми не були стихійними. Вони мали системну підтримку, іноді пряме схвалення з боку влади. Наприклад, відомо, що під час подій у Кишиневі 1903 року поліція отримала наказ «не втручатися». Тоді загинуло понад 40 осіб, а сотні були поранені.
Ще менш відомий факт: одним із найвпливовіших антисемітських документів у світовій історії був фальсифікат, вигаданий у царській охранці — «Протоколи сионських мудреців». Цей текст, написаний у Петербурзі на початку XX століття, став «біблією» європейського та американського антисемітизму. Його цитували не лише нацисти, а й сучасні конспірологи, ультраправі й навіть деякі політики в пострадянських країнах.
Навіть після Голокосту, коли світ побачив масштаби знищення (6 мільйонів євреїв), антисемітизм не зник. У Польщі 1946 року відбувся погром у Кельце — вже після війни. У Радянському Союзі Сталін закривав єврейські школи, розстрілював єврейських поетів, а в 1953-му розгорнув кампанію «справи лікарів», де фігурантами були переважно євреї.
Це не просто історія. Це — тло, на якому виростає сучасна ненависть.
Український парадокс: немає конфлікту — але є неприязнь
В Україні ніколи не було офіційної заборони на юдаїзм чи масових репресій після здобуття незалежності. Проте упередження нікуди не поділися. Соціологічні дослідження останніх років фіксують тривожну стабільність: від 10 до 20% українців визнають, що не хотіли б мати євреїв серед сусідів або політиків.
Особливо це проявляється у мові: «вивернувся, як жд», «зробив усе по-ждськи» — ці фрази досі спокійно звучать у побуті, без відчуття чогось неприйнятного. А ще — теорії змови: «вони все скупили», «вони не служать у ЗСУ», «вони тиснуть на владу».
Ці наративи не мають доказів, але мають силу. І найнебезпечніше — коли їх починають озвучувати публічно, під виглядом патріотизму.
Сікерка, TikTok і вила: як побутова ненависть стає шоу
Показовим у цьому сенсі став приклад Умані — міста, куди щороку на рош га-шана приїздять тисячі хасидів. Замість того, щоб використовувати це як можливість для міжкультурного діалогу, дехто перетворює тему на інструмент політичного хайпу.
«Активіст» Вадим Сікерко став одним із найгучніших голосів цієї хвилі. У своїх відео, які активно поширюються в TikTok і Telegram, він поєднує націоналістичні гасла з агресивною критикою паломників. На одному з відео він стоїть із вилами, на фоні державних прапорів, мовляв, «захищає» Умань. Насправді — розпалює.
Його меседжі прості: хасиди «окупують» місто, витісняють українців, забруднюють вулиці. Жодного факту — лише емоції. Але цього достатньо, щоб зібрати сотні «лайків» і викликати хвилю коментарів на кшталт «давно треба навести порядок».
Це не громадянська позиція. Це — легалізація ксенофобії під прикриттям активізму.
Чому це небезпечно не тільки для євреїв
Антисемітизм — це не окрема проблема. Це не «єврейське питання» і не тема «для окремих громад». Це лакмусовий папірець загальної суспільної стійкості. Бо антисемітизм ніколи не існує сам по собі. Він завжди стає першим дзвінком — першим тріском у склі, яке потім розсипається.
Там, де суспільство дозволяє ненависть до євреїв, через деякий час воно починає розділяти людей за всіма іншими ознаками: походженням, кольором шкіри, мовою, сексуальною орієнтацією, соціальним статусом, навіть — політичними поглядами.
Сьогодні — хейтери паломників. Завтра — ненависть до біженців, до ромських дітей у школі, до мусульман, до ветеранів із ПТСР, до українців із Криму, до переселенців, до людей з інвалідністю. «Вони — не такі». Це найнебезпечніша фраза, яку тільки можна допустити в колективній уяві.
Коли ця фраза стає нормою, суспільство перетворюється на зону сегрегації: «справжні» й «інші». І далі — радикалізація. Ті, кого вважають «чужими», стають об’єктами агресії. Спершу — в словах. Потім — у діях. У ХХ столітті ми бачили, як такі процеси призводили до концтаборів, етнічних чисток, братовбивчих воєн.
У сучасній Європі все частіше фіксуються напади на людей просто через те, як вони виглядають або кого підтримують. Пам’ятаєте, як починалося у Руанді? З радіоефірів, де одних називали «тарганами». Пам’ятаєте Боснію? З політичної риторики «вони не наші». А в нацистській Німеччині? З ідеї «чистоти» нації.
Україна сьогодні переживає війну за свою свободу, за право бути державою без імперської диктатури. Але якщо всередині ми почнемо створювати свою власну диктатуру «правильності» — із тими, хто заслуговує бути тут, і тими, кого «забагато» — ми втратимо цю свободу ще швидше, ніж здобули.
Антисемітизм — це не просто неприйнятна ідеологія. Це — маркер, що вказує на зниження порогу гуманності. Якщо суспільство не зупиняє мову ненависті до однієї групи, воно рано чи пізно почне переслідувати інші. І найстрашніше — що ми навіть не помітимо, як знову опинимось по інший бік барикад, де за тебе вирішують, хто ти: людина — чи «не такий».
Що можна зробити прямо зараз: дії, які змінюють суспільство
Боротьба з антисемітизмом — це не гасла і не політична програма. Це конкретні дії, які доступні кожному. Не потрібно бути політиком, журналістом чи громадським діячем, щоб протистояти упередженням. Варто почати з побуту, з власного мислення і — головне — з перевірки інформації.
1. Перевіряти факти самостійно, а не вірити чуткам
Якщо в соцмережах поширюється відео чи новина — не варто одразу писати обурливий коментар або ставити «лайк». Спробуйте зупинитися і спитати: чи це правда?
Візьмемо приклад Умані: у TikTok чи Telegram з’являється ролик «хасиди витіснили українців із Пушкіна». Але замість обурюватися — вийдіть і подивіться.
Ви побачите: вулиця Пушкіна — така сама, як і весь центр Умані. Є хасиди, є українці, є бізнес, і є контроль. Так, місто готується до паломництва — це правда. Але нікого не виганяють, нікого не “окуповують”. Поширення чуток вигідне лише тим, хто хоче зіштовхнути громади лобами.
2. Фактчекінг — це не лише про журналістів
Усі ми можемо бути власними фактчекерами. Побачили скандальне відео? Зверніть увагу на дату публікації, знайдіть першоджерело, перевірте, де насправді відбуваються події. Якщо складно — знайдіть спростування в авторитетних джерелах. Дуже часто відео «про паломників в Умані» виявляються записаними в Ізраїлі або США.
3. Говорити й не мовчати
Якщо в компанії хтось скаже: «ж*ди завжди крадуть», — не смійтесь. Запитайте: ти справді так думаєш? Чому?
Це незручно. Але мовчання — це згода. І саме мовчазна згода зробила антисемітизм нормою в минулому.
4. Вивчати справжню історію
Замість міфів — знання. І одна з найпотужніших відповідей на антисемітизм — це факт про внесок єврейського народу у світову науку, медицину, культуру.
Без цього ми б не вижили: що дали світові євреї
Антисеміти часто кажуть, що «євреї лише наживаються на всьому». Але якщо поглянути на історію науки, медицини, технологій — стає очевидно: без внеску єврейських вчених, лікарів, винахідників — світ виглядав би інакше.
У медицині:
Пауль Ерліх — розробив перший препарат проти сифілісу, відкрив хіміотерапію.
Йонас Солк — створив вакцину проти поліомієліту, яка врятувала мільйони дітей у ХХ столітті.
Герхард Домагк — відкрив сульфаніламід, перший ефективний антибіотик (до пеніциліну).
Барух Бламберг — відкрив вірус гепатиту B і створив вакцину.
Саломон Сакі — один із перших, хто описав роль стресу у формуванні виразки шлунка.
У психології й нейронауках:
Зігмунд Фрейд — заклав основи психоаналізу.
Еріх Фромм — соціальний психолог, який поєднав фрейдизм із філософією свободи.
Даніель Канеман — психолог, що отримав Нобелівську премію з економіки за дослідження прийняття рішень.
У фізиці та технологіях:
Альберт Ейнштейн — загальна і спеціальна теорія відносності.
Ріхард Фейнман — один із засновників квантової електродинаміки.
Лео Сілард, Едвард Теллер, Роберт Оппенгеймер — розробники ядерної енергетики й атомної бомби (усі — євреї).
Тім Бернерс-Лі — батько Всесвітньої павутини (не єврей), але протокол SSL, який ми використовуємо для безпечного інтернету, створив Таел Шамір — ізраїльський криптограф.
У музиці та культурі:
Густав Малер, Леонард Бернстайн, Джордж Гершвін — класики музики.
Фелікс Мендельсон — один із геніїв німецького романтизму.
У медицині сьогодні:
Більшість сучасних протоколів лікування онкології базуються на дослідженнях, які ініціювали або розвинули єврейські вчені в Ізраїлі, США, Німеччині.
Ці прізвища не на слуху в побутових суперечках. Але саме завдяки ним ми живемо довше, безпечніше, здоровіше. І кожного разу, коли ви робите МРТ, щеплення, приймаєте сучасний антибіотик або користуєтесь GPS — пам’ятайте: усе це стало можливим не без участі єврейських розумів.
І останнє
Антисемітизм — це не про минуле. Це про зараз. Коли він проростає в жарті, у TikTok-відео з вилами, у фейковому відео про прапори — його треба викривати одразу. Не тому, що це про «захист євреїв». А тому, що це — захист себе, суспільства, майбутнього. І якщо кожен зробить хоч одну дію — сказати, перевірити, навчити — цього вже може бути достатньо, щоб зупинити нову хвилю старої ненависті.
