Голокост: маловідомі факти, що шокують і змінюють погляд на історію

Голокост: маловідомі факти, що шокують і змінюють погляд на історію

Голокост — одна з найстрашніших трагедій ХХ століття, що забрала життя шести мільйонів євреїв, а також представників інших переслідуваних груп. Проте навіть сьогодні далеко не всі факти цього жахливого періоду відомі широкому загалу. Багато аспектів Голокосту залишаються в тіні, хоча вони дають глибше розуміння не лише масштабів злочину, а й того, як саме нацисти реалізовували свій задум масового винищення.

1. Менш відомі методи геноциду

Мобільні газові камери

До створення системи концтаборів та газових камер у Біркенау й Треблінці нацисти експериментували з різними методами масового знищення людей. Одним із перших «практичних» способів стало використання мобільних газових камер. Це були вантажівки із герметичними відсіками, в які під тиском подавався вихлопний газ.

Ідея таких «авто-душогубок» належала штурмбанфюреру СС Вальтеру Раульфу. Перші експерименти відбулися в 1940 році в Польщі, а згодом ця технологія почала застосовуватися в СРСР, зокрема в Києві та Ростові-на-Дону. Особливо масово її використовували для ліквідації євреїв, людей з інвалідністю та військовополонених. У Бабиному Яру частина в’язнів була вбита саме в такий спосіб.

Мобільні газові камери стали прототипом стаціонарних газових камер у концентраційних таборах. Однак вони мали значний недолік — процес був повільним, вантажівки часто ламалися, а водії й охоронці самі страждали від парів чадного газу. Через це нацисти шукали ефективніші методи масового знищення, що згодом призвело до появи стаціонарних газових камер на основі отруйного газу «Циклон Б».

Експерименти на в’язнях

Нацисти виправдовували масові вбивства «науковими дослідженнями» та експериментами, що, на їхню думку, могли бути корисними для «арійської раси». Найбільш жахливі експерименти проводилися у концтаборах Дахау, Бухенвальд, Аушвіц та Равенсбрюк.

Експерименти з виживанням у екстремальних умовах
У Дахау ув’язнених змушували перебувати у камерах з морозним повітрям або занурювали у крижану воду на тривалий час. Нацистські медики намагалися визначити, скільки часу людський організм може витримати у льодовій воді перед смертю. Це робилося на замовлення Люфтваффе — німецькі військово-повітряні сили хотіли дізнатися, як довго пілот, який впав у Північне море, може вижити без спеціального спорядження.

Досліди на близнюках
В Аушвіці Йозеф Менгеле, якого прозвали «Ангелом смерті», проводив експерименти над близнюками. Дітей інфікували небезпечними хворобами, вводили їм хімічні речовини в очі, щоб змінити їхній колір, а деяких навіть зшивали, намагаючись створити «штучних сіамських близнюків».

Тести нових вакцин і отрут
В Бухенвальді та інших таборах полонених використовували для тестування експериментальних вакцин та хімічних речовин. В’язням вводили інфекційні хвороби, такі як тиф, віспа чи малярія, після чого пробували на них нові ліки. Окремі групи людей отримували смертельні дози хімікатів, щоб визначити, яка доза є «ефективною» для швидкого вбивства.

Смерть через голод

Нацисти використовували голод не лише як побічний наслідок жорстоких умов утримання, а й як метод масового вбивства.

Гетто як табори смерті
Особливо жорстоким прикладом став Варшавське гетто. У ньому проживало понад 400 тисяч євреїв, яким дозволялося отримувати лише мізерну кількість їжі. Добова норма калорій на людину становила менше 200, що було критично недостатньо для виживання. Люди помирали від виснаження прямо на вулицях, а їхні тіла лежали на дорогах по кілька днів, оскільки ніхто не міг їх поховати.

У гетто нацисти навмисно забороняли постачання більшості продуктів, дозволяючи лише мінімальний пайок, якого не вистачало навіть на дітей. Батьки змушені були ділити останні крихти хліба між дітьми, а деякі матері вбивали себе, бо не могли прогодувати своїх малюків.

Голод у концтаборах
У концтаборах смертність від голоду була надзвичайно високою. В’язням видавали лише рідку баланду та шматок хліба на день, що не забезпечувало навіть половини необхідної кількості калорій. Через це в’язні швидко втрачали силу, хворіли і помирали.

Найбільш жорстокою була практика повного позбавлення їжі в’язнів, яких нацисти вважали непридатними для роботи. Їм просто переставали видавати пайки, і вони вмирали в муках протягом кількох тижнів.

Канібалізм у таборах
В окремих таборах, зокрема в Маутгаузені та Бухенвальді, зафіксовані випадки канібалізму. Деякі в’язні, доведені до крайнього виснаження, були змушені їсти трупи, щоб вижити.

2. Співучасники та мовчазні союзники нацистів

Нацистська Німеччина не діяла у вакуумі — багато великих компаній як у самій Німеччині, так і за її межами підтримували її економіку та військову машину, отримуючи з цього величезні прибутки.

Концерн Siemens, один із найбільших німецьких промислових гігантів, активно використовував працю в’язнів концтаборів. У невільників не було права на оплату, медичне забезпечення чи вихідні — вони працювали до повного виснаження, після чого їх відправляли в газові камери.

Компанія BMW теж не відставала — під час Другої світової війни її заводи виробляли двигуни для німецьких літаків, використовуючи примусову працю в’язнів. Деякі підприємства будувалися прямо на території концтаборів, щоб скоротити логістичні витрати на доставку робочої сили. Модний бренд Hugo Boss, який сьогодні асоціюється з високим стилем, у ті часи спеціалізувався на пошитті військової уніформи. Саме ця компанія виготовляла офіційний одяг для членів СС, гестапо та Гітлерюгенду. Ба більше, сам засновник бренду Гуго Бос був переконаним нацистом і одним із перших підтримав Гітлера ще у 1930-х роках. Американська корпорація IBM зробила ще більш моторошний внесок у злочини Третього Рейху. Вона надала нацистам обчислювальні машини, які використовувалися для реєстрації та обліку єврейського населення в Європі. Ці технології допомагали швидше та ефективніше складати списки для депортацій у концтабори.

Документи підтверджують, що керівництво IBM було обізнане про те, як використовуються їхні технології, але закривало на це очі заради фінансової вигоди.

Інформатори в гетто

Нацисти зуміли створити систему, в якій жертви самі змушені були брати участь у власному знищенні.

Юденрати — єврейські ради гетто
У кожному гетто нацисти створювали юденрати — єврейські адміністративні ради, які мусили виконувати їхні накази. Формально вони відповідали за внутрішнє управління громадою, але насправді на них покладали функцію виконання наказів нацистів, зокрема складання списків для депортації в табори смерті.

Для членів юденратів це був жахливий вибір: або виконувати вимоги загарбників і, можливо, врятувати частину людей, або чинити опір, що неминуче означало смерть усієї громади.

Капо — ув’язнені-наглядачі
Ще однією страшною фігурою стали капо — в’язні концтаборів, які працювали наглядачами над іншими ув’язненими. За певні привілеї (кращий пайок, додаткові ковдри, можливість залишитися живими) вони погоджувалися виконувати накази СС, часто виявляючи ще більшу жорстокість, ніж самі есесівці.

Капо часто брали участь у побиттях і навіть стратах своїх співв’язнів, а після війни багато з них були засуджені за співпрацю з нацистами.

Відмова союзників від бомбардування концтаборів

Західні союзники добре знали про масові вбивства, які відбувалися в концтаборах, зокрема в Аушвіці. Перші повідомлення про газові камери з’явилися ще в 1942 році, коли єврейські активісти передали британському та американському урядам докази Голокосту.

Чому не розбомбили залізничні колії до Аушвіца?
Одна з найгучніших суперечок навколо політики союзників щодо Голокосту — чому вони не завдали авіаудару по залізничних шляхах, що вели до Аушвіца, або не знищили самі газові камери?

Військові командири США та Великої Британії пояснювали свою відмову тим, що:

Авіаудари були непрактичними. Вони боялися, що бомби можуть вбити самих в’язнів.

Це не було пріоритетом. Основна мета союзників була спрямована на знищення військової інфраструктури нацистів.

Політична байдужість. Попри численні звернення єврейських організацій, уряди не вважали порятунок євреїв критичним завданням.

Проте історики наголошують: у 1944 році союзники вже активно бомбардували заводи та залізничні станції неподалік Аушвіца, але так і не атакували сам табір смерті. Військові знали, що кожного дня там гине понад 10 тисяч людей, але не зробили нічого, щоб припинити цей процес.

Ця тема залишається однією з найсуперечливіших сторінок Другої світової війни, і багато істориків та політиків досі обговорюють, чи була ця бездіяльність результатом недбалості, політичного розрахунку чи відвертого антисемітизму у вищих ешелонах влади.

3. Несподівані жертви Голокосту

Геноцид ромів: «Забутий Голокост»

Хоча переслідування євреїв під час Другої світової війни є добре задокументованим, значно менше відомо про геноцид ромів, який отримав назву «Пораймос» (знищення).

За різними оцінками, нацисти знищили від 250 тисяч до 500 тисяч ромів у Європі. Вони піддавалися масовим розстрілам на окупованих територіях, депортаціям у концтабори та використанню в нелюдських експериментах.

Експерименти Менгеле над ромськими дітьми
Доктор Йозеф Менгеле, відомий як «Ангел смерті», особливо зацікавився ромськими дітьми. Він вважав їх «цінним матеріалом» для своїх експериментів:

• Інфікував смертельними хворобами (зокрема туберкульозом та тифом), щоб спостерігати, як довго вони виживуть без лікування.
• Проводив хірургічні операції без наркозу, часто просто «заради науки».
• Штучно створював сіамських близнюків, зшиваючи дітей разом, що призводило до страшних мук і смерті від зараження.

У ніч із 2 на 3 серпня 1944 року в таборі смерті Аушвіц-Біркенау було знищено близько 4 300 ромських чоловіків, жінок і дітей. Цей день вважається символічним у пам’яті ромського геноциду.

Операція «Т-4»: «неповноцінні» не мають права на життя

Ще до масового знищення євреїв та ромів нацисти розпочали програму евтаназії людей з інвалідністю та психічними розладами.

Операція «Т-4» (названа за адресою штабу в Берліні — Тіргартенштрассе 4) передбачала винищення людей, яких Гітлер вважав «тягарем для суспільства». Під цю програму потрапляли:

• Люди з психічними та фізичними вадами.
• Діти з відхиленнями у розвитку.
• Пацієнти лікарень із хронічними захворюваннями.

Їх умертвляли за допомогою смертельних ін’єкцій або у спеціально створених газових камерах. Лише за 1940-1941 роки нацисти знищили близько 70 тисяч осіб, а пізніше ця цифра сягнула понад 200 тисяч.

Програма «Т-4» стала першим етапом Голокосту, оскільки саме під час її реалізації було відпрацьовано методи масових убивств, які згодом застосовувалися в концтаборах.

Свідки Єгови: в’язні, які не підкорилися

Нацистська ідеологія вимагала абсолютної відданості Гітлеру, але одна релігійна група стала їй на заваді — Свідки Єгови.

Ця релігійна спільнота відмовлялася:

• Присягати на вірність Третьому Рейху.
• Вступати до лав Вермахту.
• Виконувати накази, які суперечили їхнім віруванням.

Через це тисячі Свідків Єгови були арештовані, депортовані в концтабори та піддані тортурам. Їх не знищували масово, як євреїв чи ромів, але змушували підписати документ про зречення віри. Тих, хто відмовлявся, страчували або змушували до важкої праці.

Свідків Єгови легко впізнавали за фіолетовими трикутниками, які вони носили на одязі замість номерів у концтаборах.

Гомосексуали: рожевий трикутник смерті

Нацисти вважали гомосексуальність «загрозою арійській расі», оскільки гомосексуальні чоловіки «не сприяли народженню нового покоління».

За §175 Кримінального кодексу Німеччини, ухваленого ще у XIX столітті, гомосексуальні стосунки між чоловіками каралися тюремним ув’язненням. Але за нацистів цей закон став смертельним вироком:

• Гомосексуальних чоловіків масово відправляли в концтабори, де їм присвоювали рожеві трикутники.
• Багатьох піддавали кастрації та хімічній стерилізації.
• В’язнів змушували до «лікування» примусовими медичними експериментами, зокрема гормональною терапією та хірургічними втручаннями.

Деяких чоловіків змушували вступати у примусові гетеросексуальні контакти, а жінок-бісексуалок та лесбійок змушували до сексуального рабства у табірних борделях.

Історики оцінюють кількість жертв серед ЛГБТ-спільноти приблизно у 15-20 тисяч людей, хоча реальна цифра може бути значно вищою, оскільки після війни гомосексуали не отримали статусу жертв Голокосту та продовжували піддаватися переслідуванням у післявоєнній Німеччині.

4. Опір і несподівані акти героїзму

Голокост асоціюється з жахливими стражданнями, але навіть у найтемніші часи знаходилися люди, які чинили опір злу. Повстання в гетто, втечі з таборів смерті, героїзм простих громадян і навіть окремих німців, які ризикували життям заради порятунку — усе це частина менш відомої історії спротиву.

Єврейські повстання: бій до останнього

Євреї не були беззахисними жертвами нацистської машини смерті. У багатьох гетто й концтаборах вони чинили збройний опір, хоч їхні шанси на перемогу були мінімальними.

Варшавське повстання 1943 року

Одне з найвідоміших повстань спалахнуло у Варшавському гетто в квітні 1943 року. Коли стало зрозуміло, що всіх мешканців гетто відправлять у концтабори смерті, група єврейських підпільників вирішила боротися.

• Близько 750 погано озброєних бійців протистояли 2 000 німецьких солдатів, танкам і артилерії.
• Протягом майже чотирьох тижнів повстанці утримували деякі частини гетто, відбиваючи атаки.
• Нацисти змушені були спалювати будинок за будинком, щоб знищити осередки опору.

Коли повстання придушили, 60 000 євреїв загинули або були відправлені до концтаборів. Але цей бій став символом гідності й спротиву.

Втечі з таборів смерті

Коли люди опинялися в таборах смерті, їхні шанси на виживання були мізерними. Але навіть у цих умовах були відчайдушні втечі, які стали прикладом неймовірної сміливості.

Втеча із Собібора: найбільш вдала втеча в історії Голокосту

14 жовтня 1943 року в таборі смерті Собібор понад 300 в’язнів вирішили боротися.

• Група під керівництвом Олександра Печерського, офіцера Червоної армії, розробила план знищення охорони.
• В’язні вбили 11 німців, після чого спробували вирватися з табору.
• Близько 50 осіб змогли вижити після втечі та приєдналися до партизанів.

Після цієї втечі нацисти знищили табір, щоб приховати сліди своїх злочинів.

Німці, які рятували євреїв

На тлі масового винищення євреїв у Німеччині були ті, хто, ризикуючи життям, намагався допомогти.

Найвідомішим став Вільгельм Гозенфельд, німецький офіцер, який працював у Варшаві.

• Він переховував євреїв, рятуючи їх від гестапо.
• Найвідоміший його вчинок — порятунок піаніста Владислава Шпільмана, героя фільму «Піаніст».

Після війни Гозенфельд потрапив у радянський полон і помер у таборі, але в 2009 році він отримав звання «Праведника народів світу».

5. Післявоєнні наслідки та уникнення покарання

Втеча нацистів у Латинську Америку

Багато нацистських злочинців уникнули суду, отримавши допомогу від таємних організацій. Завдяки так званим «щурячим стежкам» вони втекли до Аргентини, Бразилії та Парагваю, де їх приймали місцеві диктатори.

Деякі документи про Голокост досі залишаються засекреченими. Наприклад, в архівах Ватикану містяться записи про взаємодію католицької церкви з нацистами, але доступ до них залишається обмеженим. Попри Нюрнберзький процес, багато злочинців не були покарані. Лише невелика частина офіцерів СС постала перед судом, а деякі, як Отто Скорцені, навіть працювали на західні спецслужби під час Холодної війни.

Висновок

Голокост був не лише трагедією єврейського народу, а й страшним уроком для всього людства. Проте багато сторінок цієї історії залишаються маловідомими. Щоб уникнути повторення таких жахіть, необхідно не тільки пам’ятати про них, а й робити все можливе, аби світ більше ніколи не повернувся до подібного варварства.